Історична довідка

        Село Краснопілка засноване ще в XVII столітті в мальовничій місцевості від якої і дістало свою назву («Краснопілка» - «Красна (гарна) поляна» ).

        Здавна село славилось працьовитими та талановитими людьми.  У 1904 році в селі Краснопілка народився відомий фахівець у галузі неорганічної хімії та електрохімії, академік АН УРСР Юрій Костянтинович Делімарський. А у 1920 році  народився Дементій Омельянович Чута – Герой Другої світової війни, який за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті , боротьби з німецько-фашистськими загарбниками , було присвоєно звання  Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі « Золота Зірка».

     Гордістю краснопільчан є музей історії села, який створено у 1976 році. Тут зібрані шедеври, є такі експонати, про які вже довгожителі забули, а молодь поняття немає.

       Зараз у музеї нараховується більше 600 експонатів, відвідує музей біля 6000 відвідувачів за рік, проводяться екскурсії, працюють гуртки.

       До унікального музею завжди йдуть люди, особливо молодь. Музей живе, поповнюється новими експонатами.

       У селі є діючий Будинок культури, в якому діє тринадцять колективів, один з них просто унікальний: це народний аматорський ансамбль пісні і танцю, якому торік виповнилось 110 років! В ньому є хорова група з 29 чоловік, танцювальна — з 12 чоловік та ще п'ятеро грають в оркестрі (акордеон, дві домри, кларнет та сопілка).Цей колектив був створений ще у 1907 році. І вже навіть у деяких родинах краснопілчан склалась традиція із покоління в покоління ставати складовою частиною цього славнозвісного колективу.

Нараївка

Перша архівна згадка про с.Нараївка зафіксована у 1749 році – про це свідчить метрична книга церкви Різдва Пресвятої Богородиці с.Нараївка Гайсинського повіту за 1749 – 1769 рр.

Із переказів старожилів відомо, що попередником Нараївки у сиву давнину було поселення, яке мало назву Вільшанка, і  колись один із паничів, побувавши на хуторі сказав,що «наравиться» - відтоді село нарекли Нараївка. Це одна із версій походження назви села.

В пам’яті старожилів збереглися спогади про господарювання на  землях пана  Фелікса Меленівського – і це зафіксовано документально. Саме у Нараївці було збудований його палац Фелікса.

Під час голодомору 1932-33 років померли  660 жителів Нараївки. Нові страждання принесла Друга світова війна. Після війни  село стрімко розбудовувалось, кількість жителів збільшувалась.

Надзвичайною подією для села було спорудження  ГЕС, яке розпочалось у 1954 році.  Своєю потужністю до 20 кВт  вона забезпечувала  електроенергією місцевий колгосп  та прилеглі вулиці – це стало першим кроком до цивілізованого життя. В селі  збудовано новий будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт,  будинок сільської ради,  сільська лазня;

У 1994 році відбулась перша служба  в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Нараївці, у 1996 році відкрито дитячий садочок, у 2003 році - молитовний будинок.

Кивачівка

Вперше про Кивачівку згадується у витязі з актів Головного коронного трибуналу у м. Любліні у 1609 році. З 1635 року село було зареєстровано в списках маєтків Брацлавщини. Село Кивачівкa розташоване на рівнині, що нахилена до річки Кубліч, яка впадає у річку Соб. Через село проходить поштова дорога.

За переказами на підвищенні, яке займало село, була сторожева вежа під час набігів татар. Сторож, який знаходився там, подавав сигнали жителям про наближення татар киванням рукою чи палицею, від цього сигнального кивання місцеве поселення отримало назву Кивачівка.
Оскільки село входило до складу Гранівського ключа, то воно спочатку належало Сеняківським, потім графам Чарторийським, потім, перейшло у володіння Збишевських, в яких було куплено поляком Михайловським невдовзі перед другим польським повстанням, в якому Михайловський брав участь. Після придушеня польського бунту Михайловський утік за кордон, а маєток його конфіскували.
Після цього Кивачівським маєтком почали управляти державні чиновники і землі в маєтку віддавалися селянам для обробітку за половину.

Потім Кивачівка була передана у безкоштовну оренду княгині Ухтомській. У 1873 році спадкоємці Михайловського довели, що Кивачівський маєток належав не самому Михайловському, а його дружині, тому маєток і перейшов у володіння сина Михайловського.

У 1888 році цей маєток купив барон Аристом Массом.
                В 1795 році відбувся третій поділ Польщі. Був проведений адміністративний поділ України на губернії. 4 травня 1795 р. створюються Волинська, Брацлавська та Подільська губернії. В 1797 році Брацлавщина перейшла до складу Подільської губернії. З того часу Кивачівка входить до Краснопільської волості Гайсинського повіту. Наше село стало належати графам Чарторизьким, потім перейшло у володіння Збишевських. Після придушення польського повстання 1835 року Кивачівським маєтком управляли російські державні чиновники. Землі маєтку віддавалися селянам для обробітку за половину. Потім Кивачівка була передана у безкоштовну оренду княжні Охтомській.

В 1967 р. через село була прокладена шосейна дорога, яка сполучала село з дорогою Вінниця-Одеса. Це дало змогу жителям нашого села краще реалізовувати надлишки продукції з власного господарства. За 5 років всі будинки в селі були перекриті жестю та шифером. Люди мали змогу купувати телевізори, холодильники та ін. побутову техніку.

Рис. 13. Обеліск Слави с.Митків

1970-80 роки ввійшли в історію села, як роки бурхливого розвитку.

В 1975 р. проводиться добудова 3-х класних кімнат та майстерні при школі, що дало змогу реорганізувати її в середню. У 1984 р. добудовано їдальню та спортивний зал. У 2004 до села підведено газ. В 2005 році силами жителів села проведено перекриття школи. В селі працює амбулаторія, середня  школа І-ІІІ ступенів, дитячий садочок.

Цвіліхівка

Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 111 осіб обох статей; в основному всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за соціальним станом – селяни; займаються тваринництвом та землеробством;

Митків

Вперше про поселення, що існувало на території нинішнього села Митків згадується в середині 17 століття. За народними переказами назва села « Митків» пішла від слова «мито».
Лісами, де пізніше оселилися люди, проходив шлях, і поміщик землевласник збудував трясовину місток.

Об`їхати не було кудою і люди змушені були платити «мито». Пізніше тут оселилися люди, утворилося поселення Митків.

Тишківка і Тишківська Слобода

Ці села відносяться до поселень XVII ст. Першим поселенцем Тишківки був козак Іван Тишко.
Неподалік був монастир,який вщент був зруйнований кримськими татарами. Уцілілі монахи побудували маленьку церкву. Також викопали «онуфріївську криницю» - так виникло невелике поселення Тишківська Слобода, де у 1861 році був збудований Свято-Успенський монастир, що є нині державним заповідником архітектури.

Тополівка

Назва Тополівка взята за назвою сусіднього села. Тепер це злилось з Скарженівкою. В минулому с. Тополівка було дворянським маєтком Хреннікових. Сьогодні палац в руїнах. Є легенда, що це був маєток пращурів Тихона Хреннікова, знаменитого композитора.

В Тополівці до 1947 року була церква Воздвиження Хреста Господа Ісуса Хреста, побудована Хренніковими. Дуже гарна, з кам'яним престолом з Греції. Є відомості, що в церкві неодноразово бував композитор М. Леонтович та диригував там церковним хором.

Скарженівка вперше згадується у списку маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського, складеного у 1635 р. Під цією ж назвою село зустрічається у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна (загинув в 1652 р. у битві під Батогом), рідного брата Адама Калиновського.

Мешканці Скарженівки в давнину займались ткацьким промислом.

Грузьке

За переказами с. Грузьке заснувалось на початку другої половини 16 ст. Першими засновниками села були козаки Микола Барабаш, Мамай, Вовк, Пархонюк, Царенко. Які жили окремими хуторами, що розрісшись злилось в одне село. Про це свідчать сучасні назви окремих частин села,де жили перші поселенці. Центр села зветься Барабашівка, далі йдуть Пархомівка, Мамаєва Гора, Вовківка, Царівка. Раніше село мало назву Миколаїв, ця назва походила від першого власника села князя Миколи Сенявського, а сучасна назва «Грузьке» походить від місцевості села, в минулому зритої ярами і заболоченої. Село розташоване на блюдцевидних  двох, порівнянно глибоких балках, по дні яких течуть дві невеликих річки, що беруть свій початок у північній частині села та течуть на південь.

Царсько-поміщицький гніт безправ'я трудящих не могли не викликати обурення селян. Тому, крім притамованого опору і невдоволення, селяни вступали у відкриту боротьбу. В дні революції подій 1905 року в село повертаються заробітчани з Грозного, вони приносять революційні ідеї, поширюють серед селян революційну літературу.

Після  звільнення  села  від  окупації  колгоспники  під  керівництвом  Комуністичної  партії  дружно  взялись  за  відбудову  села  і  дальший  розвиток  колгоспного  господарства,  школи  клубу,  кооперації. Відновлюються  тваринницькі  ферми,  сівозміни  ,  землеробства,  агротехніка.,  колгосп  одержує  допомогу  від  держави  сільськогосподарські  машини,  трактори,  міндобрива. З  вже  1953  року  було  завершено  відбудовчий  період  і  зроблений  чималий  крок  вперед  впорівняно  до  1940  року. З  року  в  рік  зростає  громадське  багатство  колгоспу  і  добробут  колгоспників.

Михайлівка

Село Михайлівка засновано у 1510 році . В селі жило не більше 10 сімей, які були заселені графом Грохольським. Назва села походить від імені Михайліна — однієї з дочок графа Грохольського. В 1633 році в селі була побудована дерев'яна  церква, а в 1992 році будується нова сучасна церква за кошти місцевих жителів та при місцевій підтримці правління колгоспу ім. Чапаєва.
В 1918 році на селі проголошується радянська влада, а в 1929 році в селі проведено колективізацію, утворено колгосп ім. Петровського

Під час другого голодомору у 1932–1933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 99 осіб

В 1958 році колгосп ім.. Петровського с. Михайлівка та «Спільна праця» с. Гуменне об'єднались в один колгосп ім. Чапаєва села Михайлівка, який проіснував аж до 2000 року, коли відбулось розпаювання колективної власності і створено ТОВ СОП «Михайлівське», яке працює і до сьогодні.

Зараз на території села функціонує дитячий садок,школа, сільська рада, ФАП.

Гранів

Історія села Гранів започаткована  в 1007 році. З архівних даних перша назва села була Вербич , оскільки перші поселення були на березі річки з великими заростями вербів та верболозу. Річку,  яка протікає через село назвали Вербич.  Свою нинішню назву Гранів , село завдячує поляку Грановському. 17 липня 1411 року польський король Ягайло видав Грановському грамоту на володіння Вербичем та його околицями. Згодом Грановський перетворив хутір на місто Гранів.

На початку ХVІІ ст. Гранів отримав магдебурзьке право, а  21 листопада 1744 року в місті Гродно польський король Август ІІІ дає Адаму Чорторийськиму, який володів Грановом,  Магдебурське право і герб Ліліво.

   Через всі століття гранівчани з покоління в покоління передавали любов до землі. А земля віддячувала їм щедрими врожаями. На полях вирощували зернові культури, цукрові буряки , соняшник , гречку. В домашньому господарстві вирощують птицю, худобу.

  Село Гранів  з усіх сторін оточене лісами з дивовижними  озерцями. Річка Вербич являє собою ставки, які з’єднані  річкою. Вона розділяє село на  дві половини.

   Майже на кожному ставку живуть лебеді, що кожен рік прилітають на ставки для виведення свого потомства. Ці дивовижної краси птахи, показують людям приклад вірності та піклування.

  Не тільки працею славляться гранівчани. Визначні події села проводять в приміщенні сільського Будинку Культури, який перебудували з костелу – 1849 року забудови.. Вокальному аматорському колективу «Вербиченьки» села Гранів, присвоєно звання – «Народний».

Славиться гранівська земля талановитими та видатними людьми:

 Дяченко Микола Іванович – 17.03.1950 р.н. кандидат сільськогосподарських наук, доцент, заступник ректора  Уманського державного університету;

 Калайда Олексій Феофілович – 11.05.1932р.н. доцент Київського університету, Лауреат Державної премії УРСР в області науки та техніки.

    Окрасою села є церква, яка побудована за наказом царя Миколи І, у  1844 році. Висота церкви  до 40-ка метрів. Куполи церкви видно з усіх  околиць села.